Чи може простір без мами й тата бути по-справжньому затишним і прийнятним?
- А якщо моя дитина — тиха, обережна, не біжить першою до інших?
- А якщо їй потрібно більше часу, щоб відчути себе “вдома”?
- А якщо вона засумує, розгубиться чи розплачеться — чи буде поруч хтось, хто зрозуміє й обійме, а не скаже: “Пора звикати”?
Як виглядає це на практиці?
• Якщо дитині складно з адаптацією — ми не змушуємо, ми йдемо поруч.
• Мовлення розкривається природно — з довірою, турботою і часом.
• Якщо малюк плаче — ми не кажемо «не плач», а: «Я з тобою. Я поруч.»
Це і є — середовище, у якому легко бути собою.
«Вільні» — це простір, де дитинство не маскується. Тут можна бути собою 💛Нам не потрібна ідеальність. Нам потрібні ви — справжні 💛